Случайные записи
Недавние записи
|
СамотністьСтихотворение в жанрах: Иностранные языки, Мелодрама, любовь
В самотності немає забуття, І одинокий вечір не несе покою. Проходить, мов в один момент життя, Життя, що було зв'язане з тобою. Лиш в пам'яті залишені ті дні, Що ми кохали так несамовито, Здавалось ми у всесвіті одні, І наше счастя небом оповито. Плекали ми кохання, мов дитя, Дитя жадане і народжене у муках. Ми відчували жар серцебиття, Та танули тілами у цих звуках. Так палко цілував мої вуста, В обіймах я тонула, від бажання, Затьмарилась й крутилась голова, Від нашого шаленого кохання. Ми плинули по течії бажань, Весь світ для нас був зайвим і порожнім. Ніколи ти не знав таких кохань, Для них ти був раніше не спроможній. Ввірвалась я в твоє друге життя, Мов вранішній весняний вітер, нежаданий, І вирвала тебе в незабуття, Таке солодке, пристрастне, давно бажане. Та счастя наше надто вже крихке, Приховане від всіх і від нікого. Всі ночі, дні, звінки - таке рідке... Для нас, для інших же нема нічого. Моментами в неспокої життя, Ми разом забуваємось в любові. А в інші дні, години, в забуття, Я поринаю від тупої болі. Болить із кожним днем усе простіш, І дихати стає мені поволі. Надіюсь, любий мій, мене простиш, За ці моменти туги, мимоволі. В самотності немає каяття, За обрану собі такую долю. Мабуть, таке у нас у всіх життя, І обираємо його ж по своїй волі. Тужити я не буду в самоті, Бо одинокий той, хто вже давно в зневірі! А я піду в просторії лани, В лани, де є можливостей в безмірі. © Spirit / Стася
Рейтинг: нет
Прочитано 1284 раз(а)
|