Вічному Революціонеру

Ви скажете – не ті тепер часи,

Пожовк папір та вицвіли чорнила.

Покрило попелом революційний вир,

Сита байдужість плями крові змила.

Нема чого боротись і страждать,

Без нас історію вже творять люди.

Навіщо зайве рота одкривать?

Не було б гіршого, а кращого не буде!

Нас лихоманить од високих слів,

Набридли недосяжні ідеали.

Жадоби сморід юні душі вкрив.

І ніби жах той робиться не з нами!

Не наші юні, сповнені жадань,

З вогнем в очах – собой торгують діти.

З,їда туга і невимовний жаль

Батьків не наших, зломлених, мов віти.

Тарілі, повні бруду та сміття,

Що їх нам подають мужі привладні –

Їмо, не кривимось. Зате про сенс буття

Дискутувати навіть діти ладні.